Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалося у наше життя це лячне і моторошне слово – Чорнобиль.
Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. Важким колесом «прокотилася» Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди відусюди, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

 Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Саме в таку з ночей, 26 квітня 1986 року, на Чорнобильській атомній станції сталася аварія – вибухнув один з блоків. Ніч з 25 на 26 квітні, 1година 23 хвилини 43 секунди.

Коли оцінили масштаби катастрофи, стала очевидною евакуація населення із найбільш небезпечної зони радіусом 30 кілометрів навколо станції. Була проведена у максимально стислі строки евакуація. Люди назавжди покидали рідні місця. Їм було оголошено, що найближчі роки вони сюди не повернуться.

Ця страшна трагедія не дає про себе забути і сьогодні. До цього часу існує 30-ти кілометрова зона відчуження. У пам’ять жертв Чорнобильської трагедії в навчальному закладі заступником з виховної роботи Смолій.Б.В було проведено перегляд презентації "Чорнобильський дзвін"