 Вони знають про війну не з книжок. Вони воювали...
Чимало років пройшло з того часу, як закінчилася найбезглуздіша десятилітня війна колишнього Радянського Союзу та Афганістану. Ніколи не повернути тих молодих юнаків, які у 18 років ішли під кулі, а повертались додому під страшною назвою "ГРУЗ 200"
"Ми приходили туди, щоб будувати, лікувати, навчати - а у відповідь отримували кулі у спину", - такими словами розпочала свою оповідь член Сквирської спілки Афганістану Поступаленко Валентина Валентинівна. Багато теплих слів зі сльозами на очах прозвучало від неї у пам’ять про тих, хто воював в Афганістані :"Вони заслужили найвищі нагороди уже тільки за те, що вижили, бо повертались вони з пораненими душами, адже вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок."
 З цікавістю діти переглядали документальний фільм, який продемонстрував голова Сквирської спілки Афганістану Годованюк Володимир Андрійович, про введення військ в Афганістан та бойові дії на його території. Розповів, як щогодини, щохвилини ризикували життям солдати.
 З теплим напутнім словом звернувся до школярів член Сквирської спілки Афганістану Нестеренко Анатолій Андрійович. І хоча має орден Червоної Зірки за участь у проведенні надскладної воєнної операції, але тільки він знає, яку дорогу ціну заплачено за цей орден. На їхніх грудях виблискують ордени і медалі, а на серцях до цього часу кровоточать рани за загиблими і тими, хто до цього часу не повернувсь на Батьківщину, кого до цього часу розшукують на території Афганістану.
Вони вижили і сьогодні прийшли до школярів, щоб донести до їхніх маленьких сердець розуміння того, що страшніше за війну нічого не може бути, що нинішнє покоління завжди повинно бути готове стати на захист Вітчизни, на захист миру.
 Зі словами вдячності від імені усієї школи виступила директор начального закладу Сопіженко Галина Пилипівна.
|
